Юлія Довбня

Юлія Довбня
Юлія Довбня

четвер, 3 грудня 2015 р.

Зона вічного мовчання

Біль.
Колотнеча.
Загублені долі.
Падають люди в довіри багно,
Скільки за правду вже тіл похололо,
Граючи з владою у доміно.

Стерлась надія у бідних долонях,
Гнів закипає у горлі людськім,
Лютість заграла симфонію крові
І на снігах розстелились хрести.

Постріли в голову.
Темрява.
Галас.
Нас пригощають вином з блекоти,
Сотні сердець, в братні очі стріляли,
Рани.
Убивства.
Червоні бинти.

Автор: Юлія Довбня "Біль.Колотнеча.Загублені долі"©
Поезія захищена авторським правом.

понеділок, 2 листопада 2015 р.

Подарунок


Ледь пожовклих листків позбирав на дорозі
На розбитім камінні промовлених слів,
Ти мовчав, що кохаєш  заклопотану осінь
Та мене незакуту в самоті розлюбив.
                 
Ти мовчав. Я зривала суцвіття із сонця,
Що життям пеленало, неспокій вітрів.
Загубилось тепло у сліпучім  потоці,
В божевільному щасті скажених вогнів.

Осінь дикістю пахне, неторканим медом
Розлилася промінням на пальцях твоїх.
Під пожовклим дощем ми під руку ідемо,
Й ти даруєш букет із листків камяних.


Автор: Юлія Довбня "Подарунок"©
Поезія захищена авторським правом.

четвер, 26 лютого 2015 р.

Руїни



На обличчях калюж розсипалися зорі,
Місяць виклював в небі цукрові доріжки
І смарагдові очі німих світлофорів,
Оглядали розбиті життям обеліски.

Ми удвох із тобою, в зеленім промінні,
Під повіки ховали насіяні сльози,
І над нами війна простелила руїни
Та заплутала землі в червонім волоссі.

А свобода -- надкушене яблуко з Раю,
Переспіла і стала непотребом світу
Із насіння його незабудки зростають
І сплітають доріжки одним заповітом.

Охрестити все небо під колонами миру,
Щоб із нього дощем обтрусилися зорі,
Стигли яблука, стигла і віра
І світились смарагдом німі світлофори.




Автор: Юлія Довбня "Руїни"©
Поезія захищена авторським правом.

неділя, 27 січня 2013 р.

Самозванка...Автор: Юлія Довбня

У тіснім самозванстві лиш не купаюся повік,
Не п'ю нектар притворного блаженства.
До істини небесної мене Господь прирік
Скидаючи послання, що я цілком безчесна.

Негідна плакати під супровід дощу
Він самозванкою назвав мене і затопив печаллю
Я щирим поглядом все небо спокушу.
Сама не розуміючи, що наново лукавлю.

Кривлю душею, вибиваюсь з колії
Нестерпним птахом підлітаю аж до сонця
Не обсмалити б пір'я, запачкані в смолі
В отій смолі придуманих емоцій.

Моя безчесність має лиш одне крило,
Напевно друге десь обрубане в болоті
Та що мене до неба завело?
Я ж самозванка у дешевій позолоті...




Поезія захищена авторським правом.

четвер, 24 січня 2013 р.

Перед іконостасом... Автор: Юлія Довбня


В іконостасі пресвятім між стінами блідими
Обличчя бездоганне  нашіптує слова
Рукою допомоги торкнеться мого тім'я,
На руки  мої сині одягне рукава.

О світлий день, схилися наді мною..
Коліна слабі вже протерла від молитв,
Де виплакані очі закуті пеленою,
Закутані благаннями в чекання оксамит.

Благань рабиня... у не просвітній комі
Схиляю голову над образом святим
У щирім монолозі думки зведуть судоми,
Що візьмуть верх над покаянням мовчазним.



Поезія захищена авторським правом.


неділя, 23 грудня 2012 р.

Конформіст.Автор: Юлія Довбня

    
В скількох невдах  життя нудне  позичив на прокат?
Невже, на смак нестерпний,  більш воно пікантне?
Повівся,ошуканцю, на манливий аромат
Та суб’єктивно думати напевно і  не здатний.

Це не пародії курйозні, не схиблений дубляж,
А за сценарієм написаним  він грає примітивно.
Своїх думок розпроданих —  зневажливий торгаш,
Що копіює інших принципи сумлінно.  

Не вдасться приховати дволикий блиск зіниць
І нишпорячи оком за спільним міркуванням
В якому кожен вислів по-своєму різнить,
Людей не переміщених до кола дублювання.

      Залишитись без голосу, напевно, страшна річ,
      Мов заліпити рот окам’янілим глеєм.
      І роздивляючись у дзеркалі зіниці своїх ввіч
      Він зрозумів, що став проклятим фарисеєм.

             
                                           

 Поезія захищена авторським правом.

Сонет №4 Автор: Юлія Довбня



Переливай з пустого у порожнє,
Щоб я не позіхала від нудьги,
Придумуєш цитати віртуозні
Та ми, нажаль, амурні вороги.

Над нами не шаріють ореоли
І вислови затягнені в корсет.
В спокійній атмосфері охололи,
Штурмуючи словесний етикет.

Химерно… не повторюйся буквально
Так виснажив шліфований контекст,
Нам бракуватиме безмовного кохання,
Яке з титану викує Гефест.

Твоє свавільство спечене майстерно
 І ворогами залишилися напевно…


                                                       
 Поезія захищена авторським правом.