У тіснім самозванстві лиш не купаюся повік,
Не п'ю нектар притворного блаженства.
До істини небесної мене Господь прирік
Скидаючи послання, що я цілком безчесна.
Негідна плакати під супровід дощу
Він самозванкою назвав мене і затопив печаллю
Я щирим поглядом все небо спокушу.
Сама не розуміючи, що наново лукавлю.
Кривлю душею, вибиваюсь з колії
Нестерпним птахом підлітаю аж до сонця
Не обсмалити б пір'я, запачкані в смолі
В отій смолі придуманих емоцій.
Моя безчесність має лиш одне крило,
Напевно друге десь обрубане в болоті
Та що мене до неба завело?
Я ж самозванка у дешевій позолоті...
Поезія захищена авторським правом.
Немає коментарів:
Дописати коментар