Руїни

На обличчях калюж розсипалися зорі,

Місяць виклював в небі цукрові доріжки

І смарагдові очі німих світлофорів,

Оглядали розбиті життям обеліски.

Ми удвох із тобою, в зеленім промінні,

Під повіки ховали насіяні сльози,

І над нами війна простелила руїни

Та заплутала землі в червонім волоссі.

А свобода -- надкушене яблуко з Раю,

Переспіла і стала непотребом світу

Із насіння його незабудки зростають

І сплітають доріжки одним заповітом.

Охрестити все небо під колонами миру,

Щоб із нього дощем обтрусилися зорі,

Стигли яблука, стигла і віра

І світились смарагдом німі світлофори.

Автор: Юлія Довбня "Руїни"©
Поезія захищена авторським правом.