Зона вічного мовчання

Біль.
Колотнеча.
Загублені долі.
Падають люди в довіри багно,
Скільки за правду вже тіл похололо,
Граючи з владою у доміно.

Стерлась надія у бідних долонях,
Гнів закипає у горлі людськім,
Лютість заграла симфонію крові
І на снігах розстелились хрести.

Постріли в голову.
Темрява.
Галас.
Нас пригощають вином з блекоти,
Сотні сердець, в братні очі стріляли,
Рани.
Убивства.
Червоні бинти.

Автор: Юлія Довбня "Біль.Колотнеча.Загублені долі"©
Поезія захищена авторським правом.

Подарунок

Ледь пожовклих листків позбирав на дорозі

На розбитім камінні промовлених слів,

Ти мовчав, що кохаєш  заклопотану осінь

Та мене незакуту в самоті розлюбив.

                 

Ти мовчав. Я зривала суцвіття із сонця,

Що життям пеленало, неспокій вітрів.

Загубилось тепло у сліпучім  потоці,

В божевільному щасті скажених вогнів.

Осінь дикістю пахне, неторканим медом

Розлилася промінням на пальцях твоїх.

Під пожовклим дощем ми під руку ідемо,

Й ти даруєш букет із листків кам’яних.

Автор: Юлія Довбня "Подарунок"©

Поезія захищена авторським правом.

Руїни

На обличчях калюж розсипалися зорі,

Місяць виклював в небі цукрові доріжки

І смарагдові очі німих світлофорів,

Оглядали розбиті життям обеліски.

Ми удвох із тобою, в зеленім промінні,

Під повіки ховали насіяні сльози,

І над нами війна простелила руїни

Та заплутала землі в червонім волоссі.

А свобода -- надкушене яблуко з Раю,

Переспіла і стала непотребом світу

Із насіння його незабудки зростають

І сплітають доріжки одним заповітом.

Охрестити все небо під колонами миру,

Щоб із нього дощем обтрусилися зорі,

Стигли яблука, стигла і віра

І світились смарагдом німі світлофори.

Автор: Юлія Довбня "Руїни"©
Поезія захищена авторським правом.